Початок - Артём Лоик

Не знаю з чого почати…

Пишу, тому що не можу

Мовчати і далі по чатам,

А тому перо — це заточений ножик

Який мокає чорнило

З яким я тягнусь і читаю під стукіт

Овалу, і поки по сайтам чорнили

Мене я дістав до самої суті!

Де не надумані панчі

Де не підвязані рими!

Де я не раб і не пан чи

Хтось іще там на суспільній драбині

А просто людина зі слухом

Який чує слово, а не лише ноти…

Вибач, що вийшло так сухо

Але піді мною ніколи не мокло!

Я знову про себе, — fuck off!

А чому я мушу читати про когось?

— Де Лоїк?

— Кричав ваш Фагот…

Він там, де не буде «Танка на майдані Конго»!

Він там, де не буде відносних

Ваши ужимок і ваших гримасок

Пройшли ті часи дев’яностих

Коли я був в захваті від — німої гри «Масок»!

Пройшли ті часи, коли вчив вас і радив

Коли сліпо бився на баттлах…

Не знаю хто я, напевно ваш прадід

Якщо Гіга ваш батя

Лишаю позаду

Всі свої випади і йду до Цербера…

Вчився писати

Шукаючи крайнього, але весь час він кричав мені з дзеркала…

Альбом за альбомом

Все глибше пірнаю

В свою підсвідомість

В свою ненормальність

Де я зневажаю суспільну реальність

Яку я вважаю зенітом ілюзій!

Я в римах свій край ніс, де крайність —

Єдиний мій спосіб потрапити в лузу!

І сховатись від кию назавжди

В руках тих, хто грає тобою і мною…

А всі свої «перли», що нажив

Тобі віддаю і вертаюсь до себе на дно я

Шукати нові

Але вони такі непомітні…

І чую, наступного разу мені

Не вистачить слів, точніше — повітря…

А тому пишу, як в останнє

Моє послання — повстання!

Тим хто стойть не по стайням

I тим хто не вмер живучи по квартирам, по спальням…

І це моє інтро

Розганяє альбом мій неначе вітром!

Я зламав свою душу для вас, —

Ось чому вам розкажуть, що Лоїк — відкритий…

Де танцюють в намисті, за кісточку в мисці

З пустими словами по чартам —

Я знову кружляю на місці

I не знаю з чого почати…

Щоб не вилитіть по ночі

Пустим звуком з вікон…

А тому все повільніше і все змістовніше

З віком…

Ich weiß nicht, wo ich anfangen soll…

Ich schreibe, weil ich es nicht kann

In Chats schweigen,

Deshalb ist ein Stift ein geschärftes Messer

Tinte einweichen

Mit dem ich mich strecke und bis zum Anklopfen lese

Oval, und zwar auf den Seiten der Tinte

Ich bin dem auf den Grund gegangen!

Wo es keine künstlichen Strümpfe gibt

Wo Reime nicht gebunden sind!

Wo ich kein Sklave und kein Herr bin

Jemand anderes ist dort auf der öffentlichen Leiter

Und nur eine Person mit Gehör

Wer das Wort hört, nicht nur die Töne…

Sorry, dass es so trocken geworden ist

Aber es wurde nie nass unter mir!

Ich rede wieder von mir - verpiss dich!

Und warum muss ich über jemanden lesen?

"Wo ist Loic?"

- Dein Fagott rief…

Er ist dort, wo es keinen "Panzer auf dem Kongo-Platz" geben wird!

Er ist dort, wo es keinen Verwandten geben wird

Dein Achselzucken und deine Grimassen

Vorbei sind die Zeiten der Neunziger

Als ich mich über das stille Spiel "Masken" gefreut habe!

Vorbei sind die Zeiten, in denen ich dich gelehrt und beraten habe

Als er blind in Schlachten kämpfte …

Ich weiß nicht, wer ich bin, wahrscheinlich dein Urgroßvater

Wenn Giga dein Vater ist

Ich lasse zurück

Alle meine Angriffe und gehen zu Cerberus…

Er lernte schreiben

Auf der Suche nach dem Extrem, aber er hat mich die ganze Zeit aus dem Spiegel angeschrien …

Album für Album

Ich tauche tiefer und tiefer

In deinem Unterbewusstsein

In seiner Abnormalität

Wo ich die soziale Realität verachte

Was ich für den Zenit der Illusionen halte!

Ich trug mein Land in Reimen, wo das Extrem -

Meine einzige Möglichkeit, in die Tasche zu kommen!

Und verstecke dich für immer vor dem Stichwort

In den Händen derer, die dich und mich spielen …

Und all seine "Perlen", die er verdient hat

Ich gebe es dir und ich kehre ganz unten zu mir selbst zurück

Suchen Sie nach neuen

Aber sie sind so unsichtbar…

Und ich höre, das nächste Mal zu mir

Nicht genug Worte, oder besser gesagt - Luft…

Und so schreibe ich wie im letzten

Meine Botschaft ist ein Aufstand!

Diejenigen, die nicht in Ställen stehen

Und diejenigen, die nicht starben, lebten in Wohnungen, Schlafzimmern …

Und das ist mein Intro

Mein Album beschleunigt wie der Wind!

Ich habe meine Seele für dich gebrochen -

Deshalb wird Ihnen mitgeteilt, dass Loik geöffnet ist…

Wo sie in einer Halskette tanzen, hinter einem Knochen in einer Schüssel

Mit leeren Worten in den Charts -

Ich kreise wieder

Ich weiß nicht, wo ich anfangen soll…

Um nachts nicht rauszufliegen

Leeres Geräusch aus Fenstern…

Und so ist es langsamer und sinnvoller

Mit dem Alter…