Простір - Очеретяний кіт

Мій товариш до мене приходить вночі,

Він мене не будить, бо має ключі.

Він на кухні сідає, а я собі сплю.

Він там вірші складає,

А я їх не люблю.

Та, буває, щось раптом насниться дурне,

І встаєш, щоб здійснити невідкладне турне.

І до ліжка зворотню долаючи путь,

Я спитаю в товариша: «А як тебе звуть?»

І він завжди називає ім'я,

Що ніколи не чув від товариша я.

Це ім'я кострубате, що ніколи не чув,

Я не можу згадати,

Бо одразу забув.

І я знову лягаю, і сниться мені,

Що ми вдвох ідемо на далекі вогні.

І товариш не бачить обличчя мого,

Бо дивлюсь я на всесвіт очима його.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Все під снігом замовкло, тільки річка рида.

Щось бурмоче на броді скажена вода.

Ніч гартує свій морок і зірками бринить,

А на березі тому

Багаття горить.

Так горить, аж танцює, висвітлює ліс.

Ми йдемо до ріки крізь густий верболіз.

І товариш мій входить спокійно в потік,

А мене, замість нього, смертний холод обпік.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Прокидаюсь я ранком, і на кухню іду.

Там займуся сніданком,

Якщо їжу знайду.

Тільки сяду до столу, —

Телефон дзеленчить, —

Буде хтось, безголовий,

Мене розуму вчить.

Я веду з ним розмову,

Сам себе їдучи,

І все дивлюсь навколо, —

Хто тут був уночі?

Раптом — зирк на підлогу, — там лежить біля ніг

Білий аркуш паперу, чистий-чистий, як сніг…

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Mein Freund kommt nachts zu mir,

Er weckt mich nicht, weil er die Schlüssel hat.

Er setzt sich in die Küche und ich schlafe.

Dort schreibt er Gedichte,

Und ich mag sie nicht.

Ja, manchmal träumt plötzlich etwas dumm,

Und du stehst auf, um eine dringende Tour zu machen.

Und zum Bett zurück den Weg überwindend,

Ich frage einen Freund: "Wie heißt du?"

Und er nennt immer den Namen,

Was ich noch nie von einem Freund gehört habe.

Dies ist der Name einer Scheide, die ich noch nie gehört habe,

Ich kann mich nicht erinnern

Weil ich es gleich vergessen habe.

Und ich gehe wieder ins Bett, und ich träume,

Dass wir beide zu fernen Lichtern gehen.

Und mein Freund sieht mein Gesicht nicht,

Weil ich das Universum durch seine Augen betrachte.

Raum - um den Raum herum,

Und es gibt keine Leere.

Besuchen, sich selbst besuchen

Der weiße Winter ruft uns.

Alles war still unter dem Schnee, nur der Fluss weinte.

Etwas murmelt auf der Furt des verrückten Wassers.

Die Nacht verhärtet ihre Dunkelheit und schwillt an mit Sternen,

Und am Ufer zurück

Das Feuer brennt.

Es brennt so, es tanzt und erleuchtet den Wald.

Wir gehen durch einen dicken Wortschwall zum Fluss.

Und mein Freund tritt ruhig in den Strom,

Und ich, statt ihm, wurde von der tödlichen Kälte verbrannt.

Raum - um den Raum herum,

Und es gibt keine Leere.

Besuchen, sich selbst besuchen

Der weiße Winter ruft uns.

Ich wache morgens auf und gehe in die Küche.

Ich werde dort frühstücken,

Wenn ich Essen finde.

Setzen Sie sich einfach an den Tisch -

Telefonaufteilung, -

Da wird jemand kopflos sein,

Es lehrt mich den Verstand.

Ich rede mit ihm,

Selbstfahren,

Und ich sehe mich um, -

Wer war letzte Nacht hier?

Plötzlich - auf den Boden starrend - liegt er zu seinen Füßen

Weißes Blatt Papier, sauber, sauber wie Schnee…

Raum - um den Raum herum,

Und es gibt keine Leere.

Besuchen, sich selbst besuchen

Der weiße Winter ruft uns.