Сентиментальна розмова - Аква Віта

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,

I ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

— Ти згадуєш, як ми колись любились?

— Навіщо вам ті згадки знадобились?

— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене?

— Ні.

— Як ми колись удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста!

— Можливо.

— Де синь небес, де сяєво надій?

— Надії ті почезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

I тільки місяць чув чудну розмову.

Im alten Garten mitten im Nachtnebel

Zwei unsichere Gestalten gingen vorüber.

Ihre Augen sind schwach, ihre Münder sind schwach,

Und die Stimmen waren kaum hörbar.

Im alten Garten, in einer traurigen Winternacht

Zwei Geister erweckten die Antike.

- Erinnerst du dich, wie wir uns einmal verliebt haben?

- Warum brauchten Sie diese Erwähnungen?

"Siehst du mich immer noch in deinen Träumen?"

Bist du mir untröstlich?

- Nein.

- Wie wir einst glücklich zusammen lebten,

Herzen und Lippen verschmelzen!

- Vielleicht.

- Wo ist das Blau des Himmels, wo ist der Glanz der Hoffnung?

- Diese Hoffnungen verschwanden in der dicken Dunkelheit.

So gingen sie in der Winternacht,

Ich habe nur einen Monat lang ein wunderbares Gespräch gehört.